Кінопортал

Український кінематограф переживав складні часи після здобуття Україною Незалежності. Беззаперечний успіх за Радянських часів кіностудії Довженка та Одеської кіностудії, які були колискою радянського кінематографа, був затьмарений занепадом кінопродукції та зменшенням кількості відвідувачів у кінотеатрах.

Позитивні зрушення та відродження кінопродукції спостерігаються із приходом другого тисячоліття . Хоча особливого ентузіазму серед відвідувачів кінотеатрів і не спостерігається, проте відновлення деяких кінофестивалів (Молодість) та поява нових (Одеський, Docudays) відкрили вікно в успішне майбутнє українського кінематографу.

Створення у 2010 році Державного агенства України з питань кіно за зразком Французького національного кінематографічного центру стало деякою мірою поштовхом Українській державі до відродження кінематографу. Агенство виділяє кошти на виробництво певної кількості фільмів (більше 16 мільйонів євро у 2012 році).

Французько-українська співпраця була позначена підписанням у травні 2011 року двосторонньої угоди про співпрацю у галузі кіно, ратифікованої роком пізніше – у травні 2012 року. Угода відкриває нові перспективи, тим самим полегшуючи пересування знімальних груп, так і дистрибуцію фільмів спільного виробництва в кінотеатрах.

2000 рік ознаменувався появою талановитих кіномитців, роботи яких були представлені на найзнаковіших світових кінофестивалях, зокрема французьких. Так у 2011 році фільм Сергія Лозниці «Моя радість» було відібрано до основного конкурсу Канського кінофестивалю, а короткометражну стрічку « Cross » Марини Вроди увінчали «Золотою пальмовою гілкою».

Мета цього «порталу» не висвітлити всю історію кінематографу, а зробити короткий огляд стану саме українського кінематографу та надати інформацію про можливості французько-української співпраці у галузі кінематографу. Цей інформаційний засіб відповідає практичним запитам, а також дає змогу висловитися творцям українського кіно.